stkachuk2 (stkachuk2) wrote,
stkachuk2
stkachuk2

Пожертвування на відбудову зруйнованої богоборцями комуняками Стрітенської церкви ще ПРИЙМАЮТЬСЯ !

У цей скрутний для нашої України час політичної і економічної нестабільності, коли люди залишаються без роботи, втрачають засоби до існування, зневірюються у майбутньому і впадають у відчай, Православна Церква покликана зробити все можливе, щоб не допустити повної  духовної кризи та остаточної моральної деградації нашого суспільства.
авмиреонол

Відео фільм 2008 року про відбудову Стрітенської церкви на Львівській площі міста Києва та нашу громаду. Цей фільм транслювався на країни сходу, Канаду, Америку та країни Європи. Тільки в Україні його не транслювали... ? !





Продовжується збір коштів на відтворення
Стрітенського Храму
на Львівській площі Києва !
 ІСТОРІЯ нашої Парафії -http://users.iptelecom.net.ua/~parafija/about.htm

       
Для фінансової допомоги на відбудову Храму:

р/р 26 000 26 0000 818 в ПАБ “ВіЕЙБі Банк” м.Києва, МФО 380537

отримувач Парафія Серафима Саровського УПЦ КП код ЄДРПОУ 242 62 880

 

             З повагою та  надією на підтримку,

Настоятель Парафії  та Стрітенської каплички
на Львівській площі м. Києва

протоієрей Сергій Ткачук

Указ Президента України ще не виконується !

 

 

 
Історична. 

Парафіяльний храм у Старому Києві
.

Перша  церква Стрітення Господня з'явилася біля Львівських воріт Старокиївської фортеці, ймовірно в  межах XI—ХII ст.  приблизно в часи спорудження у 1037 році св. Київським Князем Ярославом Мудрим системи оборонних валів (Ярославів Вал) та західних міських воріт, які у 13 столітті стали зватися Львівська Брама. Пізніша дерев'яна церква була збудована на місці старої  у  1752 р..
 



Після знесення Львівських воріт у 1795 р. з них було перенесено до церкви чудотворну ікону Божої Матері "Всіх скорботних радості", яка стала головною святинею храму (містилася в окремому кіоті, і навіть саму церкву називали Скорботною, або Церква Усіх Скорботних Радість). Існує свідчення про те, що серед незаміжніх жінок існував звичай приходити до "Скорботної" ікони по суботах на літургію й акафіст, щоб молитися про одруження; внаслідок зловживання такою ситуацією у 1844 р. було офіційно заборонено відвідувати храм у цей день студентам університету св. Володимира, що розглядали  по суботах під час відправи незаміжніх жінок.
 


         Стрітенська церква мала особливе містобудівельне та архітектурне значення оскільки біля храму стояли Тріумфальні Ворота. 

Цю назву Львівська Брама отримала у 1649 році, коли на Різдво Христове Гетьман України Богдан Хмельницький, залишивши Замостя, в’їхав  до Золотоверхого Києва саме через Львівську Браму і проїжджав через Стрітенську церкву, яка першою із громадою зустрічала Гетьмана України, що визволив вітчизну від польського ярма.

 


        Ця зустріч Гетьмана-переможця була справжнім тріумфом, що і вплинуло на зяву нової назви західних міських воріт - Тріумфальні Ворота.

Через ветхість дерев'яної церкви у 1852 р. Київський єпархіальний архітектор - Павло Спарро, син Американського консула в Російській імперії, склав проект нового цегляного двоярусного храму з елементами русько-візантійського стилю та псевдоготики.

 

Микола I на проханні про дозвіл спорудити новий храм написав 26 березня 1852 р. резолюцію: "Согласен, но фасад переделать, очень не красив". Новий фасад розробили фахівці Головного управління шляхів сполучень і публічних споруд у Петербурзі. Цар затвердив його у липні того ж року.

Розписи храму звершував побратим Т.Г.Шевченка – Іван Максимович Сошенко, видатний український художник та педагог. Існує переказ, що Т.Г.Шевченко також приклав свою малярську руку до розписів Стрітенської церкви, провідуючи І.М.Сошенка у липні 1859 року. 20 жовтня 1853 р. закладено, а рівно через вісім років (21 жовтня 1861 р.) освячено цегляну Стрітенську церкву. Через брак коштів замість проектованої двоярусної було споруджено одноярусну церкву з дерев'яною банею.

 

Тринавний видовжений у плані храм мав форми русько-візантійського стилю з характерними кілеподібними закомарами західної стіни. У барабані та над входом використана тема вікон - біфоріїв. Церква стала улюбленим місцем зборів київських дам-благодійниць.

  

З 1880 р. церковний причт клопотався про розширення церкви й заміну дерев'яної бані цегляною. Відповідні креслення склав єпархіальний архітектор Володимир Ніколаєв, але протягом 1880—1883 рр. йому довелося неодноразово переробляти проект за вказівками з Петербурга. Зрештою, у 1883 р. роботи почалися й у жовтні наступного року успішно завершилися (при цьому було використано грошове пожертвування баронеси Марії Штейнгель).

 

Внаслідок перебудови церква змінила свої форми на більш модернізовані та репрезентативні псевдовізантійські. В об'ємно-просторовій композиції храму домінували дві сферичні бані, які вінчали один верх та дзвіницю над притвором. Вікна барабану мали характерні для стилю напівциркульні перемички, об'єднані архівольтами. Південна та північна прибудови надали храмові хрещатий вигляд у плані. Ще одної розбудови храм зазнав у 1911—12 рр. (проект єпархіального архітектора Євгена Єрмакова) на пожертву купця С.Горенка ( рідний дядько письменниці Ганни Ахматової-Горенко) у розмірі 10 тис. рублів. При цьому дзвіницю було розібрано, подовжено західну частину і над її притвором споруджено нову, вищу дзвіницю із збереженням стилю.

 

Під храмом у напівпідвалі, крім допоміжного приміщення, було облаштовано чотири помешкання, в одному з яких жила родина священика. Бання (купол) храму відрізнялась тим, що у простінках між вікнами барабана були написані ікони святих.

 

Стрітенська церква займала вигідне острівне положення на стику вулиць, виконуючи роль містобудівної домінанти.

Радянська влада зареєструвала парафіяльну громаду у липні 1920 р. 19 липня 1923 р. сталося диво оновлення позолоченої бані дзвіниці та розписів храму; ця подія викликала роздратовані відгуки у радянській пресі й навіть фейлетон Остапа Вишні. У 1920-х роках храм передали обновленській ("синодальній") громаді.

 

На початку 1934 р. він ще залишався діючим, але невдовзі був закритий і знищений (взірваний) у зв'язку з планами реконструкції Львівської площі.

  

 Не збереглася також двоповерхова дерев'яна будівля парафіяльної школи по вул.Велика-Житомирська 36 (архітектор В.Ніколаєв, +1980 зруйнована), в якій мешкав видатний український педагог  та художник І.М.Сошенко та, в якій бував Т.Г.Шевченко під час свого останнього візиту до Києва у 1859 році.

 Нині на місці храму ( роза вулиць Великої - Житомирської та Стрітенської, Львівська площа - одна тисяча мертів від святої Софії Київської),  розміщена невеличка  капличка перед сучасною будівлею Торговельно-промислової палати. Існує ескізний проект відбудови церкви (архітектор Янош Віг) з використанням форм за кресленнями архітектора В. Ніколаєва.

 

Православна громада УПЦ КП начолі з священиком Сергієм Ткачуком протягом 15-ти років прагне здійснити відбудову храму і запрошує до святої справи благодійників та усіх бажаючих.

 

 
Матеріал підготувала парафіянка  Олена Ткачук,
кандидат історичних наук.

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment